Ранрок
Боларіус
Марселін
Юкіо
Абель
Ранрок, гоблін-маг, разом із групою авантюристів найняв веслярів і розумно вирушив до острова, де стояв обеліск, від якого йшли тривожні підземні поштовхи. Місцеві, як з’ясувалося згодом, називали його Скабом.
Подорож тривала два дні. По прибуттю група одразу натрапила на Малу Вольнову — місто, що стояло на воді. Архітектура мала практичний сенс: платформи на хвилях краще витримували землетруси. Поселення існувало понад десять років, однак останнім часом підземні поштовхи почастішали, і тріщини на будинках свідчили про небезпеку.
Місцеві звикли ходити босоніж — символ благословення богів. Туристів у взутті тут недолюблювали, що Ранрок із полеглим серцем сприйняв як ще одну дивну соціальну норму, яку краще не порушувати.
Група спершу звернулась до рибалки, але той, окрім пропозиції купити козячий сир, нічим корисним не поділився.
Тоді Ранрок, з властивою йому передбачливістю, звернувся до дитини — за одну срібну монету хлопчина розповів: його батьки підозрюють, що хтось почав тривожити обеліск, і саме через це землетруси стали частішими. Зокрема, згадувався тіфлінг-рейнджер на ім’я Стьопка, який, за словами дитини, вже не зовсім при умі.
Гоблін дав хлопцеві магічну пітримку у винагороду, і той одразу штовхнув свого друга з такою силою, що навіть похмурий Юкіо посміхнувся. Ефект закляття був, так би мовити, очевидним.
У таверні, куди завітала група, Абель пригостив усіх пивом. Бармен підтвердив: усі, хто вирушав до Скаба, не повертались, окрім Стьопки, який повернувся… змінений. У нього були двоє товаришів — Аратан і Тарвен. Перша — спеціаліст зі скритності, від бою відмовилась. Другий, Тарвен, здався Ранроку досвідченим і, можливо, навіть надійним союзником. Його участь у поході обійшлася в 50 золотих.
До відбуття залишалася ніч. Група вирішила побачити Стьопку, якого годував власник таверни. Поведінка тіфлінга була тривожно-звіроподібною: він їв із миски й бурмотів щось незрозуміле. Біля нього — якісь папери.
Коли Марселін спробувала підійти, він зреагував агресивно. Тоді Ранрок, із цілковито обґрунтованою впевненістю у власних навичках, вирішив обійти тіфлінга ззаду й поцупити записи. Але Стьопка виявився чутливішим, ніж очікувалось — вкусив гобліна і кинувся тікати.
Погоня закінчилась тактичною перемогою: Ранрок застосував закляття "сон", і Стьопка безсило впав. Записки забрали — і, вочевидь, недарма. Вони могли знадобитися далі.
Зранку експедиція рушила. Перший день минув спокійно. Табір розбили в обраній Тарвеном місцині. Невдовзі поблизу помітили істот — людей-ящерів.
Поки інші ставили пастки, Ранрок, як і годиться розумному чарівнику, ліг спати, щоб накопичити сили для майбутнього бою.
І вночі напад дійсно стався. Вісім істот — схожі на ящерів або драконолюдей. Один маг, один великий боєць, інші — менші.
Гоблін, обережно сховавшись у кущах, уважно стежив за боєм. Звідти він підтримував союзників: підсилював, послаблював ворогів, і навіть знову застосував "сон". Його участь була стратегічною.
Зрештою, перемога була за командою. Частину істот добили, частина втекла. Знайдено дві зелені гемми.
Біля обеліска Тарвен відмовився йти далі. Попереду було надто багато почвар.
Група обрала шлях скритності — і не дарма. Всі використали свої навички, щоб оминути вартових істот, які, схоже, самі боялись наближатися до Скаба.
Усередині — простора зала та істоти з крові. Їх вдалось обійти. Вхід у підземелля вів у тунель, де згасало будь-яке світло. Тіні почали поводитись дивно, аж поки не напали.
Марселін блискуче здогадалась освітити меч — тіні розвіялись. Світло, як виявилося, було ключем.
Наступна пастка — фігура смерті з келихами крові. Абель, як людина мистецтва, помітив: це були ноти. Мелодія мала бути точною, інакше — смерть.
Ранрок, згадуючи фортепіанну структуру, розумно припустив: посудини треба наповнити вином відповідно до музичного ряду — від найнижчої "до" і вгору. Це дозволило пройти далі, розгадавши ще одну загадку: мелодію слова «смерть».
Сили вичерпались. Група повернулась назад. Але перед тим натрапила на скриню — тисяча золотих і кілька артефактів.
І тільки тоді — задоволені, але обережні — вони рушили додому.