Гравці: Мікардо, Ранрок, Марселін, Бузько, Валеріант.

Відправились у нашу четверту вилазку до острова Шудан і взяли 9 моряків. Довго готувались, купили всі припаси й воду. Зробили молитви Амберлі, Панцуріаелю й Блібдулпулп. Боги ніби прийняли пожертви — і ми відправились.

Хвилі були дуже високі, але на щастя боги нас захистили й ми пройшли швидко. Прибувши, ми зразу відправились у Затоку Порятонку.

Ранрок попросив ще заїхати у Мезро, до бібліотеки Пліга. Він обміняв у нього спелбук на інший спелбук, подякував і пішов. Ми ще зайшли у табір найманців і купили мазь проти комарів, бо вони переносять хвороби.

Після приготувань ми нарешті відправились до нашої цілі — Нангалор. Це колись був красивий сад з королевою. Ми відправились по річці вгору по течії від Затоки Порятонку.

Похід по джунглях тривав декілька днів. По річці важко навігувати, тож цю роботу вправно робив Бузько. Мікардо слідкував за ворогами й допомагав гребти весла. Марселін вправно полювала нам їжу, оскільки потрібні були раціони.

Також потрібно було багато пити кожного дня, і Бузько своєю магією нам її створював — було дуже чудово. Валеріант також допомагав полювати й вишукувати рослини. Ми знайшли декілька корисних рослин, й декілька фруктів.

Ранрок за допомогою своєї магії створював хатину у лісі, що захищала від поганої погоди, комарів і звірів. Але нам постійно снились кошмари на острові.

Ми чули щось у лісі, й Марселін направила свого вірного друга — Феєнона — на розвідку. Але, на жаль, він загинув. Це дало нам час відплисти.

Допливши до джунглів, де міг бути цей сад, ми вирішили знайти якусь тваринку, яка б нам підказала. Бузько вирішив знайти жирафа. Знайшовши його, він нам сказав, що там, куди ми хочемо, небезпечно, і він там не був.

Ми самі пішли досліджувати джунглі. З третьої спроби ми знайшли цей сад. Він оточений крокодилами. Обійшовши їх, ми піднялись у сад.

Нас там зразу помітили павуки. Ми досить легко з ними розібрались і пішли далі. У саді ми помітили дуже багато цікавих й унікальних рослин.

Бузько й Валеріант почали їх досліджувати. Вони досить небезпечні — Бузько аж знепритомнів. Але вони таки їх дослідили й зібрали.

Ранрок тим часом у невидимості обшукував місце. Він помітив в одній з веж Іблісів. Це розумні птахи. Вони мають свою мову. Ми їх підслухали й зрозуміли, що у них є королева. Ми хотіли у них поцупити кристали, але вирішили поговорити.

Вони повідомили про нас королеві, й вона дозволила зустрітись. Пройшовши до неї через зал з цікавою статуєю (скоріше це був чоловік королеви — відомий генерал), ми пройшли через двір і попали до королеви - Залкоре.

У королеви щось не так з головою — вона думала, що ми її піддані, й говорила з урною ніби з її чоловіком. Але вона була досить привітна з нами. Ми у неї дізнались, де місто Ому — це те, де є голова нежиті. Ми дізнались, що вона там правила, поки її там не вигнали (це для неї ніби болючий досвід, й вона не хоче про нього говорити).

Узяли у неї місію спасти Ібліса у місті у горах над Озеро Луо.

Вона також угостила нас бальзамом, що має наркотичну дію.

Попрощавшись, Бузько побачив цікаву рослину й довго намагався взяти у неї насінину — з використанням сили, годування, й проковтуванням рослиною. Насінину дістали.

Вийшовши від неї, ми в озерці побачили багато статуй хорошої роботи. Ми їх прихопили.

По дорозі назад заїхали у Вільний Порт. Продали меч, який ми інкрустували цінним камінням. Запитали про статуї — скоріш, у Хараді можна буде знайти когось, хто готовий буде це купити.

Вернулись на острів.