Учасники: Нетьяніс, Кенічі, Валеріан, Олівер

Мені явилось видіння, коли я спочивала біля статуї Ілнехіра (ельфійська назва Істишії). Джерельна вода торкнулась моєї руки і склалась у образи острова і чи то голос чи то просто знання з'явилось в моїй голові - на тому острові є забутий у віках храм Лорда Води і десь там має бути його реліквія, або ж нова вказівка, як дістатись до неї. Ця реліквія не має лишатись у забутті.

За допомогої голови гільдії моряків Сарії вдалося знайти цей острів на карті, а дослідження в бібліотеці розкрили його назву - "Острів Самотності".

Експедиція туди була приурочена до сумної події - загибелі Бонтануса, послідовника Істишії і хорошого бойового товариша. До неї окрім юного Кенічі та Валеріана долучився молодий голіаф на ім'я Олівер, якого схоже сородичі забули на Камені.

Шлях сам загалом був досить спокійним, не зважаючи на докучання дуже амбітного моряка що назвався Кевіном. Однак на підході до групи островів, частиною яких був шуканий нами острів, на зустріч вийшов Азварійський корабель. Ніхто окрім Валеріана не володів їх мовою, тому перемовини із командувачем драконідів Дераном ми залишили йому. Хіба я підказала як правильно донести до них ціль нашого перебування у Азварійських водах. На щастя, красномовність Валеріана дозволила нам отримати офіційну згоду на відвідування острова, хоча драконід попередив нас,що на ньому немає ніяких храмів вже окрім храма Ашкарота.

На підході до острова ми побачили великі кам'яні стовпи, що занурювались у води і тягнулись кудись у затягнуте хмарами небо. Схоже, що Азварійці побудували на цих стовпах фортецю або щось подібне. нам не було дуже діла до цього, та і хмари блокували огляд, тому ми дістались до невеличкого поселення, біля якого можна було лишити корабель. Місцеві, зокрема чоловік на ім'я Серан, були досить привітні, хоча їх явно образило, що Валеріан відрізняв їх від інших жителів Азварії лише тому що вони люди. З розповідей, люди живуть на цих островах поколіннями, араз - добувають тут ліс, рибалять і виконують іншого роду роботи.

Розпрощавшись із місцевими, ми рушили вглиб острова, слідуючи гирлу річки, яка за роки суттєво зменшилась в об'ємі, оголюючи пологі схили. Через декілька годин шляху ми натрапили на кам'яний міст і новий храм присвячений Ашкароту. Не схоже було, що він був побудований на старих руїнах, тому ми вирушили вглиб лісу. Декілька годи пройшло до того як ми натрапли на зруйнований тренувальний майданчик якогось монашеского ордену. Кенічі відновив навіть декілька кам'яних тренувальних статуй, а мені вдалось скопіювати стійки і форми що були зображдені на стінах, а також побачити декілька імен - Алерон, Міртас, Калвіс та Орам. Я віддала шану цьому місцю і заночувавши, ми рушили далі, адже Оліверу з Валеріаном вдалося знайти шлях.

Майже заросла стежина привела нас до іншого монастиря. Ми віддали шану і йому, а Валеріан знайшов камінь, на якому був викарбуваний символ "Сила Духу". Можливо ми пропустили щось таке біля перших руїн.

Наступний монастир, вже на більш відкритій кам'яній місцевості, але знову подібна картина. Цього разу камінь мав напис "Сила Волі". Ми віддали шану і рушили далі. Олівер знову знайшов шлях.

Наступні руїни виглядали більш масивними, колись ця будівля мала декілька поверхів. Над аркою входу я побачила заглиблення округлої форми із уламками скла. Але дивним було те, що скло не малло сенсу там знаходитись. Це ніби вікно в стіну. А саме ушкодження виглядало немов удар блискавки. Я пошкодувала, що мої знання аркани не достатні аби дізнатись більше. І дізнались ми, що назва цього місця - "Монастир Самості".

Ми знайшли прохід вниз, вглиб монастиря. Кімнати були підтоплені, але вода не відчувалась ні безмежно древньою, ні прибулою нещодавно, ні згнилою. Одна із кімнат виявилась бібліотекою, більшість книжок в якій на жаль були втрачені через дію часу елементів. Мені вдалося все ж знайти 3 вцілілі кам'яні скрижалі.

1. Скрижаль із незрозумілим малюнком гуманоїдної орсоби, жінки з довгим волоссям, ніби створеної із льоду. На одній її руці - браслет від якого тягнеться ланцюг і ховається під одягом на поясі.

2. Історія, що звучить так: "За її покликом ми прямували на Захід. Дорогою ми відвідали це місце і очистили його від її ворогів. Вона благословила нас."

3. Новіша за інші і написана в іншому стилі: "Покинуті усіма, розбиті штормами та стихіями. НЕхай це місце буде нашим порятунком"

Валеріан знайшо цікаве кругле заглиблення із письменами пок колу. Усе що вдалось прочитати одразу це "ібн", а також напис який я повністю не записала. Там йшлося щось "Будучі серед скель і вітрів маєш віднайти шлях до себе...". Кенічі ж ніби бачив привидів цього місця, ніби воно говорило до нього. Схоже, воно лишило на юнакові свій слід.

Вже час спливав і не було слідів реліквії, тому я вирішила очистити думки в воді і спробуваити побачити шлях. Я зробила глибокий вдих і занурилась під воду. І я почула. Ілнехір казав мені не сходити з цього шляху.