Севастіан (сова)
Арія( вільна лисиця з лісу )
Манго ( фамільяр Джеремайї )
Фаєнон ( фамільяр Марселін )
Блу ( фамільяр Юкіо )
Початок днини був таким, що ми всі сиділи на галявині та обговорювали дурнувату козу, яка вже встигла насолити кожному з нас. Проте згодом нашу увагу привернула велика щурака, що несла якусь цінну людиську річ. Вона швидко зникла в норі — та й нехай собі.
Все йшло спокійно, поки ми не почули тихий писк у траві. Як з’ясувалося, це було маленьке мишеня. Плакало воно не лише через розбитий лоб, а й через горе — його маму нещодавно викрали просто з дому.
Тож ми вирушили до тієї жахливої каплички, де вони раніше жили. Усередині застали двох щурак, які намагалися винести чашу з вівтаря. Одна з пташок навіть намагалася їм допомогти, але між ними зав’язалася сварка, і ті втекли. Севастіан і я, Блу, полетіли за шкідниками, щоб їх упіймати. На жаль, ані кидання камінням, ані спроби їх наздогнати не допомогли. Щурі попрямували в бік гір і зникли у норі. Тим часом Манго обшукував дім Міші й його матері, церковної миші Анастасії, але нічого підозрілого не знайшов. З розмов щурів ми також дізналися про якусь «принцесу», яку вони викрали. Склавши всі факти — що принцеса живе у вежі, а дім Міші ну дуже нагадує вежу — зробили висновок: «принцеса» й є його мама.
Перед тим як іти до гори, ми зайшли закупитися до кота Бриська, що приїхав разом із тим сатиром. Бо, за словами Манго, у собаки на пірсі ціни просто шалені. (Кому цікаво — у нас, на відміну від вас, двоногих, валюта в ґудзиках.)
Закупившись зброєю, ми подалися до гори через ліс. Завдяки чудовому транспорту Фаєнона ми легко долали перешкоди, відстані й навіть ріку. Хоч нам було легко, але не єноту, якого несло течією. Звісно ж, ми його врятували! Ми ж не якісь тварюки! Ну… хоча тварини — але ви зрозуміли.
Єнот відвів нас до своєї хати — гарної, такої затишної, зробленої з речей, що залишилися від мертвого ельфа. Той, каже, був якийсь червоний, ще з часів висадки ельфів на острові. Єнот розповів, що щурі вимагали з нього податки: забрали три помідори, які він чесно викрав із городів селян! А потім напали й скинули в ріку. До того ще й напали на кума єнота, що жив біля малинового куща, забрали у того огірки — от він і з’їхав... Сумно. Але пан єнот напоїв нас чаєм, дав подушку Фаєнону і дозволив переночувати.
Тільки от… замість того, щоб спати, я, Севастіан і Арія вирішили піти глянути, що там роблять ті щуряки. Підібравшись ближче, ми помітили, як вони несуть золото й коштовності до печери в горах. У кожній групі було по 4–5 звичайних щурів, які тягли добро, а командував ними один жирнючий, що безжально шмагав бідолах. Було сумно дивитися, як ті плачуть від болю...
Але то таке — ми вирішили напасти на одну з груп. Першою пішла Арія: спробувала викрасти одного малого, вирубила його, але її швидко повалили. Я вступила в бій і почала стріляти з рогатки, поки Севастіан полетів кликати інших на допомогу. Убивши одного та вирубивши іншого, я таки впала, і нас із Арією віднесли в печеру.
За словами інших, Фаєнон і Манго залишили Мішу в єнота та пішли нас рятувати. Зайшовши в печеру, Севастіан почав так лякати щурів, що ті дурні навіть пропонували принести йому в жертву мене та Арію… А цей птах навіть не здогадався хоча б прикинутись і «забрати нас»! Ну як так можна…
Потім почалося театральне дійство: Манго вирішив зіграти героя, птахи прикидалися, що б’ються. Щуряки — мерзотники — використовували Арію як щит… Зрештою частина втекла, а Севастіан навіть з’їв одного. Сумно, бо той, бідолаха, навчався театральній грі у кума єнота, а закінчив у пащі сови…
Коли шкідники втекли, ми зібрали кремінь і вирішили втілити один дуже нехитрий, не надто гуманний, але геніальний план (мій, між іншим). Фаєнон дістав кремінь, Манго знайшов інші виходи з печер. Там ми зустріли старого щура, що палив люльку. Він розповів про свого лідера: той начитався книжок й вирішив, що щоб бути королем, треба бути драконом, мати принцесу з вежі та купу золота. А ще саме він вигадував податки… дивак. Коли він пішов перевірити, чи ми «платили», ми заблокували вихід і пішли збирати гілля та траву.
Далі, певно, здогадуєтеся самі — ми викурювали пацюків. Підпалили бадилля біля входу та пустили дим у печери.
Спрацювало швидко. Ми бачили, як щурі вибігали з печери, падали, плакали, котилися з гори. Жахливе видовище… А тоді вийшов ВІН — «король». Велетенський, один із найбільших. На голові — корона із сапфірами, а на спині прикріплена пляшка з дивною рідиною. Коли він сьорбав її через трубку, то видихав вогонь, наче справжній дракон. Одним подихом загасив наш вогонь.
Бій був важкий. Ми били його, використовували магію, Фаєнон лікував нас. Зрештою ми перемогли: розбили пляшку, а коли рідина пролилася на короля, він почав змінюватися… і за мить став схожим на огидну ящірку з пацючими рисами. І дихав вогнем. Так…
Коротко кажучи: ми перемогли й винесли з задимленої печери Анастасію. Принцесу врятовано. Переконавши решту щурів, вона стала їх новою королевою. Тепер ця група живе в каплиці — і, здається, в них все добре. Помідори й огірки повернули єноту та куму. Усе крадене — селянам та Абелю. А з того, що лишилося… я от подарувала два браслети своїм двом коханим малим. А інше золото хто віддав своєму господарю.
Ах, ледь не забула! У печері ми знайшли книгу «Брати Гроза». Саме з неї той король дізнався про золото та принцесу. Спитаєте, як якась щурака навчилася читати? Через корону. Тобто, перстень. Юкіо, оглянувши його, сказав, що це магічна штука, що робить розумнішим. А Анастасія додала, що хоч корона й підвищувала розум, але саме від неї колишній король і збожеволів — тіло не витримало такої магії. Усі погодилися віддати перстень Манго. (Хоч, мабуть, не варто було — птаха тепер ходить надто розумна і самовпевнена. Тепер терпіть ще одного всезнайка.)
Ну й останнє: мій ідіот Юкіо перевірив рідину з розбитої пляшки — це було зілля драконячого подиху.
Отаке.
P.S. Тут Манго ще хоче зазначити, що щури пана Бонтануса тут ні до чого. Вони нічого не крали, й взагалі нормальні.