Авантюристи:
Валеріан
Нетьяніс
Після першої вдалої розвідки на острові Пазур наша команда на чолі з головою УСК відправилася на дослідження території для майбутнього розташування колонії.
Десь посеред Чорного моря нам «пощастило» потрапити у швидкісну течію, яка затягнула нас у водяний вир. Спільними зусиллями команди моряків та авантюристів нам вдалося вирватися з лап неминучої смерті, проте знадобилося ще трохи часу, щоб зорієнтуватися.
Прибувши на острів та пришвартувавши наш корабель у гавані, знайденій минулого разу, ми попрямували північною частиною острова. Хотіли перевірити, чи не прибули чужинці-елементалісти, яких ми зустріли під час першої подорожі. Ми пройшлися вже дослідженими територіями й дісталися оазису в центрі острова, а звідти рушили на схід. Там ми натрапили на степову місцину з плантаціями пекельного перцю та чотирма наметами. Проаналізувавши їхній стан та залишені всередині речі, можна зробити висновок, що тут давно нікого не було. За кількістю наметів та зів'ялими перчиками припускаю, що це був табір тих самих гостей, яких ми нейтралізували минулого разу. Потім ми розпитали тутешню корову Мукалку, чи не бачила вона когось підозрілого останнім часом. За отриманими даними (в обмін на одну в'язку в'ялених перців) з'ясувалося, що людей вона не бачила вже давно. Питання тільки, що для неї означає «давно».
Далі ми попрямували на південь, де натрапили на печеру з висіченим знаком нескінченності на стіні при вході. Оскільки ми не помітили більше жодних осередків поселення, то вирушили досліджувати її. Я викликався замальовувати карту. Тож під керівництвом Валеріана ми рушили прямим тунелем углиб печери.
На шляху нам трапилася глибока водойма, яку неможливо було пройти, не намокши повністю. Проте завдяки очеретинкам Нетьяніс та відрощеним внаслідок цього зябрам ми успішно перебралися на інший бік тунелю.
Пройшовши ще трохи, ми натрапили на розвилку з двома дверима по обидва боки. Повернувши праворуч, зайшли в на перший погляд пусту кімнату зі скринею в кутку та зламаним мечем. На стелі виднілося непроглядне павутиння. Я встиг помітити рух у ньому, щойно мої напарники наблизилися до скрині, і вже за секунду на нас полетіло павутиння. Ми дивом ухилилися, а слідом за ним виліз великий людиноподібний павук. Здалося, що він охороняє цю скриню. Змінивши подобу на павучу, я намагався з ним поговорити, проте відповіді не отримав. Під час сутички з цим напівлюдським звіром, який очевидно тримався на відстані, Нетьяніс вдалося зняти з нього закляття, проте вони обоє знепритомніли, чим не на жарт нас налякали. Як наслідок, павуча частина відокремилася від людської — а якщо точніше, ельфійської. Валеріану вдалося привести Нетьяніс до тями, тоді як Джеремайя витягнув людську подобу з павучих лап. Виявилося, що ніг у цього ельфа не було. Я ж, своєю чергою, знищив залишки павука, щоб переконатися в безпеці подальших дій. Після того як ельфа (як пізніше з'ясувалося, Хав'єра) привели до тями, нам вдалося з ним трохи поговорити. Він потрапив на цей острів близько 500 років тому під час великого шторму, в якому більше ніхто не вцілів, і помирав тут з голоду. Та з милості богів задля виживання його було зачаровано на цього звіра. Ми не знали, чого ще очікувати від цієї печери і які небезпеки тут чатують, тож Валеріан забрав його з нами.
Зайшовши в інші двері цієї кімнати, ми опинилися в коридорі. По праву сторону далі за курсом знаходилися штори, чи, радше сказати, якийсь підйомний механізм, наче у мишоловці. Спільними зусиллями ми підняли завісу і зайшли всередину — в маленьку кімнату з ще одними дверима, проте ми не затрималися там надовго. Завдяки спостережливості маленького помічника Нетьяніс ми зрозуміли, що вся кімната наповнена сплячими під стелею кажанами. Оскільки нам не вдалося тихо відчинити двері в цій кімнаті, ми повернулися назад.
По ліву сторону від павучого лігва була ще одна кімната, наповнена зачарованими пацюками, яким їхній «бог» заборонив виходити далі сусідніх кімнат та наказав збирати «блискітки», щоб вижити. Зняти закляття з усіх було неможливо, але щоб дізнатися трохи більше про цю печеру і про те, як розчаклувати цих пацюків, ми взяли з собою одного з представників їхнього племені — Стюарта. З нього вдалося зняти лише закляття шарму (чарівності), яке утримувало його в стінах цієї кімнати.
По сусідству, за ще однією завісою, мешкав ворог пацюків — можливо, кіт. Пацюки кажуть, що всі, хто туди заходив, назад уже не поверталися, тож ми вирішили не ризикувати їхніми життями і повернулися до першої розвилки.
Зайшовши в ліву кімнату, яка була абсолютно порожньою, ми натрапили на ще одні двері. Вони вели до цікавої зали з вигадливим циліндричним різьбленням по центру. Ми розділилися, щоб дослідити її, і знайшли потаємний вихід у довгий тунель із водоймою, звідки ми й починали. Що це за коло, з'ясувати не вдавалося доти, доки Валеріан не вибив наступні двері. Тоді спрацював механізм, який запустив циліндричну «парасольку» з гострими лезами на кінцях, що почала шалено розкручуватися. Джеремайя зорієнтувався першим і побіг, щоб знешкодити пастку — на щастя, йому вдалося призупинити її на деякий час. Після цього мої компаньйони продумали й реалізували план перманентного виведення пастки з ладу. Тільки після цього ми змогли безпечно дістатися наступної кімнати.
На підлозі цієї кімнати були намальовані якісь символи та кола. Завдяки розумній голові Джеремайї (навіть двох, хоч одна й була рогата), ми дізналися, що це не просто малюнки, а магічні кола призову та телепортації. Стюарт підказав, що саме тут вони залишають «блискітки» своєму «богові» як плату за життя. Щоб ці символи запрацювали і «бог» прийняв їхню жертву, там має бути щонайменше 123 золоті монети або їхній еквівалент. Після того як Джеремайя та Нетьяніс перемалювали схему, було вирішено знищити коло, щоб бог, чародій чи ким би він не був, не зміг потрапити сюди знову.
З кімнати телепортації через арку ми зайшли у вже давно занедбану галерею з понищеними картинами та мозаїкою на підлозі. За словами Стюарта, тут переховуються четверо членів їхнього клану, які вірять в іншого бога, що надав їм право пересуватися всією печерою за ті ж самі блискітки. Пацюк переконував нас знищити їх, оскільки вони давно ворогують. Проте ми вирішили не робити поспішних висновків і оглянути інші приміщення, що виходять з кімнати телепортації.
Тож ми повернулися в залу телепортації та зайшли в незамкнені двері. Перед нами відкрилася кругла кімната з п'ятьма статуями горгулій десь під стелею. Стюарт не вгавав і намагався запропонувати нам угоду: вбити тих чотирьох пацюків з його племені в обмін на велику «блискітку», заховану в кімнаті з горгуліями. Проте ми вирішили, що самі знайдемо ці коштовності після того, як розправимося з живими статуями, і що це не вартує вбивства зачарованих пацюків (а що, як вони теж колись були людьми і є лише жертвами прокляття якогось зарозумілого чаклуна?). Менше з тим, заходити туди з пораненим ельфом було небезпечно, тож ми залишили його в попередній кімнаті. Щойно ми ступили в центр зали, горгулії ожили, а деякі з них ніби злилися докупи — на їхньому місці постали чотирилапі летючі мутанти. Тож тепер їх було троє. Після запеклого бою нам таки вдалося перемогти ці летючі брили каменю, проте ніякого скарбу ми так і не знайшли. Тож або Стюарт нас надурив, або вже встиг його кудись заникати. Натомість, щойно ми повернулися в галерею, помітили, що кімната вже була «прикрашена» в кольори багряної троянди, а збоку стояв Стюарт із задоволеною пикою. Він вирішив узяти все у свої руки.
Після невеликого перепочинку ми повернулися в кімнату телепортації, і Нетьяніс таки вдалося остаточно знищити магічне коло. Принаймні, під час наступної зустрічі нас тут не чекатиме зловісний маг. Сподіваюся, принаймні.
Підсумки пригоди та ключові аспекти:
У Чорному морі є підступні швидкісні течії, які можуть призвести корабель до виру, тож за можливості їх варто уникати.
Ми дослідили весь острів Пазур і готові приступити до його колонізації. Проте варто звернути увагу на печеру Нескінченності: якщо не вдасться повністю зачистити та знешкодити її, її потрібно заблокувати, щоб ніщо не змогло увійти туди чи вийти звідти.
Печера сповнена зачарованих створінь. Оскільки нам не вдалося повністю оглянути її та врятувати всіх мешканців, потрібно організувати ще одну вилазку для завершення цієї місії.
Замальовки карти та пройденого шляху печерою Нескінченності знаходяться у виключній власності Каеларіса Світлочуба. Право на внесення будь-яких подальших змін, доповнень чи нових маршрутів належить виключно автору. Будь-яке несанкціоноване втручання або копіювання карається магією природи або, щонайменше, хорошим прочуханом.
