Дід

— А хто той старий, що сидить під тою балкою із люлькою? На вигляд — якому вже час у землю, а всі до нього як до ватажка… Хіба не дивно?
— О, ти про Діда? Та це не просто старий пердун, хоч і здається, що от-от з нього пил піде. Дід — то, можна сказати, засновник цього всього. Коли ти ще пішки під стіл ходив, він уже тут ховав шукачів пригод, розбійників, та всяку іншу зграю, що тікала від закону чи імперського гніву.
Кажуть, колись він був капітаном, ще тим, зухвалим, у шапці своїй отій капітанській,чув він навіть спить у ній. Не одному покидьку він кров з рани спинив і прихисток дав, от люди й пам’ятають.
Тепер Дід тут за головного — хто прибув, з тим він слівцем перекинеться, хто в біді — тому руку подасть. А ще подейкують, що десь у його сховку ще й золото є, з часів, коли він піратом був. То тепер за ті «заховані скарби» він і збирає народ — каже, треба острів розбудовувати, пристань звести, млин поставити… От і бігають усі до нього, наче до святого, хоч і пора б йому на печі в подушку пердіти.
Але пам’ятай — тут майже кожен чимось йому зобовязаний тож, якщо насміхатимешся з нього, то хтозна, чи завтра прокинешся.

Позаду Дід