Пригодники:  Марселін, Валеріан, Герман, Бонтанус, Джеремайя

Наступною ціллю східної експедиції став закинутий у пісках острів Намібу, про який Джеремайя розшукав відомості в архівах. Разом із ним у цю небезпечну подорож вирушили Марселін, Валеріан, Герман та Бонтанус. Наблизившись до острова зі східного боку, герої побачили перед собою безкраю пустелю, де замість твердої землі панували лише розпечені дюни.

Перше випробування чекало на них біля самого берега: якір «Старого Ворона» потрапив у підступні сипучі піски, і команді довелося докласти неймовірних зусиль, щоб визволити судно з полону. Зрештою, вирішивши не ризикувати кораблем, авантюристи відійшли на милю в море, де надійно стали на якір, і продовжили шлях до берега на шлюпці.

Себастьян, фамільяр Германа, зумів розгледіти в мареві далекий оазис, тож пригодники без вагань рушили вглиб острова. Подорож тривала два виснажливі дні й стала справжнім випробуванням на витривалість, особливо для Марселін, Валеріана та Джеремайї. Вдень нещадне сонце розпечувало обладунки до нестерпної температури, а вночі пустеля зустрічала їх таким лютим холодом, що без багаття він пробирав до самих кісток.

Нарешті діставшись до оазису, герої побачили поселення з невеликих бунгало, де мешкали послідовники божества Істишії. Перша ж зустрічна повідомила, що громада живе за суворими правилами й не ділиться водою з невірними. Очолював поселення поважний, але вкрай ослаблений старець на ім’я Вумба. Він прийняв гостей досить приязно, хоча й не мав сил на довгу розмову, проте виділив їм вільне бунгало для відпочинку.

Поруч із помешканням героїв розташовувалася стайня, де вони познайомилися з доглядачем верблюдів Стефанусом. Від нього авантюристи почули сумну легенду про колись величне королівство та його правителів — королеву Дафну та її коханого Хуфу. Після смерті Дафни забитий горем Хуфу звів на її честь величний мавзолей, проте саме тоді острів почав невідворотно перетворюватися на пустелю, залишивши від квітучого краю лише це маленьке поселення.

Раптом розмову перервав важкий кашель із будинку Стефануса. Зайшовши всередину, пригодники побачили Ігнаціо — чоловік був у критичному стані, без свідомості, охоплений гарячкою, а його тіло вкривали гнійні пухирі. Поки Марселін, Валеріан та Бонтанус оглядали хворого, той у маренні постійно повторював одну фразу: «Потрібно повернути книгу». Валеріан відчув, що це не звичайна хвороба чи отрута, а справжнє прокляття, яке вже почало проявлятися й у самих героїв через легкий кашель. З’ясувалося, що Ігнаціо нещодавно повернувся з мавзолею, і його стан погіршився миттєво.

Бонтанус, проявивши неабияку домінацію над верблюдами, швидко обшукав сумки тварин і знайшов таємничу ритуальну книгу. Стало зрозуміло, що її необхідно повернути, проте запаси води були занадто малими для шестиденної подорожі через пустелю. Аби отримати допомогу від місцевих і не порушувати їхні звичаї, Бонтанус зважився на відчайдушний крок — він прийняв віру Істишії. Обряд пройшов із приголомшливим успіхом: щойно він завершився, його товариші відчули, як втома миттєво зникла, а тіла наповнилися силою. Тепер, маючи достатньо води та дров, загін вирушив до давнього мавзолею, який зовні нагадував величну піраміду.

Всередині гробниці герої побачили зачинені двері та шість статуй із сумними обличчями, подібними до тих, що були зображені на обкладинці книги. Статуям бракувало атрибутів у руках, тож пригодники почали досліджувати навколишні кімнати. Предмети виявилися розкиданими по всій піраміді під охороною ворожих духів. Коли кожен артефакт повернувся на своє місце, двері відчинилися, відкривши залу зі статуєю самої Дафни.

Як тільки книгу поклали до рук статуї, саркофаг позаду неї відкрився, і звідти постала мумія королеви. Вона подякувала за повернення реліквії та зняла прокляття з міста, проте, почувши відмову на пропозицію назавжди залишитися захисниками її спокою, розгнівалася.

Зав’язалася запекла битва з Дафною та її муміями-посіпаками. Бій був тяжким і закінчився трагічно: загін втратив Фаєнона, який не просто загинув, а став жертвою прокляття.

Хоча фамільяр Германа поруч з саркофагом знайшов таємну скарбницю, пригодники вирішили не чіпати золото, щоб не накликати на себе ще більшу біду.

Проте битва залишила ще один слід — Марселін була смертельно проклята мумією. Розуміючи, що час іде на хвилини, авантюристи щодуху кинулися назад до оазису, сподіваючись на допомогу місцевих кліриків.

Після повернення стало помітно, що місто справді почало оживати. Вумба, дізнавшись про стан Марселін, негайно відправив гінця за найкращою цілителькою поселення. Водночас відбувся суд над Ігнаціо, якого Бонтанус віддав на волю Істишії через "випробування водою".

Лікування Марселін тривало два дні, і зрештою клірикиня підтвердила, що загроза минула і паладинка житиме. Поки Марселін одужувала, Бонтанус глибше вивчав обряди своєї нової віри. Коли ж настав час винагороди, Вумба запропонував героям або всі заощадження громади, або будь-яку послугу. Авантюристи обрали друге, попросивши про офіційне визнання їхнього рідного острова суб’єктним та незалежним. Отримавши таку важливу політичну перемогу та звершивши чергову добру справу, герої вирушили додому.